ЗВУКИ МОВЛЕННЯ

(Мабуть, так легше вивчити звуки мовлення)

Звуків тридцять вісім в нас —
Має знати кожен з нас.
Шість між ними — голосні:
[а], [о], [у]; [е], [и], [і].
Передати їх у мові
Можуть букви лиш такі:
А, О, У; Е, И, І,
Я, Ю, Є, а також Ї.
Тридцять два — приголосні:
Тверді, пом'якшені й м'які,
Є дзвінкі і є глухі,
Є сонорні і глоткові,
Є шиплячі і свистячі,
Язикові і губні.
Є між і такі:
Звук один, а букви дві.
Ви, напевно, здогадались,
Що це звуки [дж] і [дз].
По два звуки лиш дві букви
Мають в мовленні завжди,
Де б в словах не розміщались.
А ці букви — Ща та Ї.
По два звуки можуть мати
В нашій мові букви три:
Я, Ю, Є — як слово з них почати
Й після приголосних твердих.
Та ніяк не вимовляти
В усній мові знак м'який.
Як в словах його впізнати,
Звук пред нього є м'який.

(с) Тименюк В. А., 26.12.2020

ТОБІ

 ТОБІ

Жінка кохана, 

Єдина і бажана!   

Моє ясне сонце!

Тобою живу!

З тобой пропадаю —

Без тебе страждаю,

Зірко небесна,

У сні й наяву!

З тобою злітаю —

Без тебе згасаю!

Квіточко мила,

До тебе спішу!

Ті карії очі,

Ті очі бездонні!

Рибонько люба,

У них я тону!

Ту усмішку щиру,

Ті ніжнії рученьки,

Пташечко рідна,

Устами торкну!

Змішала ти душу

З моєю душею!

Моє ти повітря,

Тобою дишу!

(с) Тименюк В. А., 23.12.2020

МИ НЕ ''СОВКИ''!

 МИ НЕ ''СОВКИ''!

А ми ''совки''*.

І боїмося мовить слово!

Сміливцю навіть не дамо руки,

В догоду владі закуєм його в окови.

А ми не вільні.

І боїмося жить сповна!

Ми у собі обмежено стабільні.

Таке панує в наших душах віддавна.

Ми ж уже вільні!

Можем сміливо говорить.

Ми можем жити, але такі наївні —

Не знаємо, що в нас вогонь горить.

Ми ж не ''совки''!

Як це нам важко усвідомить.

Втекли в минуле червонії вовки* —

І нас крім нас ніхто уже не зломить.

Ми є народ!

Минула вже зима — у нас весна.

Реваншу ж хочуть залишки заброд.

Як вільні духом ми, країна ся міцна.

(с) Тименюк В. А., 20.12.2020

* ''совок'' - людина з радянською свідомістю, що сформована радянським вихованням.

* червоні вовки - маю на увазі комуністичний режим.

ЗИМОВА КРАСА

 ЗИМОВА КРАСА

Яке воно, все ж таки, чудове

Моє рідне село Пилипи.

Особливо тут взимку казково,

Коли сніг під ногами скрипить.

Озирнешся: все біле навколо,

Так яскраво, аж очі сліпить.

Тихий вітер витягує соло,

А мороз усе міцно склепить.

Пливуть білії хмароньки кволо,

І ніщо їх не може спинить.

Сонце в небі малює півколо,

І промінням сніжок льодянить.

Сніговиці сльоза захолола

На бурульці яскраво бринить,

Намерзає, й все ближче додолу 

Крижанеє коріння манить.

Прив'язали до хат доокола

Нитки диму небесну блакить.

Як же гарно тут! Як же чудово!

Як же можна свій край не любить?!

(с) Тименюк В. А., 14.12.2020

БОГА МАЄМО В СЕРЦЯХ

 БОГА МАЄМО В СЕРЦЯХ

Між лісами є село.

На струмку Тростянчику давно:

Три сотні літ, як заселили джерело,

Пилипи-Борівські зветься воно...

Село це славилось завжди

Трудівниками на землі.

Всюди сушенії плоди,

Де їх нема, туди везли.

Ростили все, що тільки можна:

Мурелі, груші і сливки...

В'язати, шити вміла кожна

І вишивати рушники.

Попрацювавши, йшли до храму,

Бо треба інколи спочить.

Віддавши Богу в свято шану,

У будень мали поспішить.

Ми мали всі комфорти міста:

Бруківка вулиць, світло, газ.

Та жить без Бога важко, звісно,

Бо ж Він піклується про нас.

Але плин часу все міняє:

Храм зруйнували — і виріс клуб.

І знову час все повертає:

Клуб у руїні — храм знову тут!

Веселим дзвоном сповіщає,

Що Бога маємо в серцях,

Що Бог нам душу очищає.

Він каже нам: "Торуй свій шлях!" (В.Стус)

(с) Тименюк В. А., Лесь Л. Ю., 14.12.2020

ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ'' (В. Симоненко)

 ''ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ'' (В. Симоненко)

У день весняний передсвятковий,

Хоч у баюрах вулиці,

З'явивсь на світ такий чудовий,

І радість в мами на лиці.

Старі дит'ясла, безтурботно:

Їси і спиш, крім того гра.

Та збіг той час безповоротно —

До школи йти уже пора.

Наш перший клас, той що на сходах,

І перша вчителька у нас.

У жовтні стали ''жовтенята''

Бо букви вивчили ураз.

У рік, коли палав Чорнобиль,

Нової школи відкриття.

Та з радістю змішався біль,

Через загублені життя.

У ''піонерії'' старались

В навчанні бути краще всіх.

Та ''комсомольцями'' не стали,

Бо час радянщини затих.

Вже Незалежність України,

А так зміцніти й не змогла.

І без війни усе в руїні,

Хоч найбагатшою була.

У 90-ті мільйонери

Були усі. А сенс який?

''Книжки'' з грошима ''погоріли'' —

Такий-то був той час лихий.

Чому ж ресурсами багата

За розвитком чи нижче всіх?

Чому в людей така зарплата?

А олігархів!.. як тих бліх.

Отак працюєм — виживаєм.

Щоб заробляти — за кордон,

Немов щурі ті, утікаєм,

Бо неоднаковий закон.

Тепер реформи-переміни

Нам не покращують життя:

Оптимізація освіти й медицини...

Ціни ростуть і купи зі сміття.

Та найстрашніше, що на Сході

Горить Українська земля.

Хтось душею і тілом з народом,

А хтось... співає гімн Кремля.

А молодь наша більш свідома!

Істина їм зрозуміла одна:

Вибрать не можна отчого дому,

І рідна лише Своя сторона!

(с) Тименюк В. А., 22.12.2020

УКРАЇНЕЦЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

 УКРАЇНЕЦЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Хто ми такі і як нас звати?

Хто нам друг і хто наш брат?

Для кого жить, за що вмирати?

Своє творить чи приклад брать?..

Ми маємо СЕБЕ пізнати —

І подолаємо розбрат,

ВКРАЇНЦЯМИ себе назвати —

І так нас буде звати БРАТ.

Живемо ми для України,

За неї варт життя віддать.

Майбутнє МИ творімо нині!

В країні НАМ хазяйнувать!

Хто нині береже країну,

Мову, традиції і стяг;

Той — українець для Вкраїни.

А "друг" — то найлютіший враг.

(с) Тименюк В. А., 14.11.2020

ХЛІБА ЧИ ВИДОВИЩ

 ХЛІБА ЧИ ВИДОВИЩ

Хліба й видовищ плебеї просили,

Віддали останнє нещасні раби.

А ті, що готове все споживали,

Розкоші мали, не знали журби.

Хто якнайбільше життя забезпечить

Убогий, стомлений, вічно німий.

А інший, відомий, якому всі плещуть,

Жирує, простих не вважає людьми.

Святую хлібину село виробляє,

І трактор для нього конструктор складе.

Багатство чи славу кожен з них має?

Поважную старість? Заможним буде?

Ні, лаври вгорі піраміди збирають,

Немов на Олімпі бенкети ведуть,

І срібло, і злото у скрині складають,

Усе, людьми створене, розпродадуть.

Людина роботою тільки прекрасна.

Поважними буть мають усі трударі.

Всі наші творіння, як дівчина красна,

Чудесні і милі, як Божі дари.

Зневажені завжди бюрократи-драпічки, 

Які талантам затьмарюють путь.

Вставляючи палки у їхні колеса,

Хапуги країну у прірву ведуть.

Всім хочеться хліба, всі хочуть видовищ,

Та в кожного свій апетит і смаки.

Той сіє, той пише, бере із родовищ —

Людство живе трударям завдяки!

©Тименюк В. А., квітень, 2020

Хто тягне, того й поганяють!

 Хто тягне, того й поганяють!

В упряжці тягнуть коней двоє,

Двох має кучер поганять.

І шлях важкий вони всі троє

Можуть успішно подолать.

Коней обох кучер шанує,

Обох годує, пить дає,

Від дощу й вітру порятує —

Затишні стайні для них є.

Та неоднаково цінує,

Нерівне ставлення до них.

Того смачненько погодує

Для іншого трима батіг.

Один вівса з'їда цеберко

І запашного сіна пуд,

А другий п'є води відерко

І бур'янів великий жмуд.

Один стає гладкий, лінивий;

Другий — підтягнутий, стрункий.

Перший плететься, й рух сонливий;

Другий біжить, бо крок швидкий.

Той повний віз треба тягнути,

І упряж щоб була міцна.

Та хоче перший ''сачканути'' —

Підкови в другого зліта.

Чи довго впарі оці двоє

Ще зможуть за собой тягти?

Або тягнуть мають обоє,

Чи може хтось із них злягти.

Бува також інша розв'язка: 

Порветься збруя та колись;

І кінь, звільнившися прив'язки,

Щасливо побіжить кудись!

©В. А. Тименюк, серпень 2019

Час без турбот

 Час без турбот

Зроста дитина безтурботно:

Наїсться й спить, а потім гра.

Той час тече безповоротно,

І день як рік, ніч — сну пора.

Батько сина научає,

З любов'ю знання віддає,

А син вже онука повчає,

Бо наукою дідів вІдає.

Мине дитинства трохи зовсім, 

Й до храму знань іде дитя.

Проте науки даються не всім,

Не кожному й треба для життя.

Школа їм, як вічність ціла,

А для дорослих — одна мить.

Покинуть стіни ті сміливо

Та й зрозуміють: треба жить.

Кому потрібні твої успіхи, дитино?

Кого вони цікавлять окрім вас?

Твоїх батьків — вони ж твоя родина— Ще вчителя, що думає про вас.

Минуть роки, і ти згадаєш

Свій край, дитинство, вчителя.

І ще раз знову запитаєш:

''Яким було б моє життя?.."

А час іде, згодом біжить,

Тоді летить, немов стріла.

Дивись: нема коли і жить,

Бо лиш в дитинстві ти жила.

©В. А. Тименюк, червень 201

Чи буде село?

 Чи буде село?

(Томашпільською ОТГ прийнято рішення прийняти до свого складу Пилипи-Борівську громаду)

За Борівським там лісочком

Пилипи, моє рідне село,

Яблунево-вишневим садочком

Три віки мальовничо цвіло.

Все було начебто непогано:

Ліс буяв, ми співали пісні, 

Вечорами в БК танцювали,

Врожаї городництва рясні...

А тепер двадцять перше століття.

Що було, вже давно загуло.

Бур'яном зароста підворіття,

Що колись буйноквітим було.

Став руїною центр культури,

Знак минулого в центрі села.

На бруківці з'явились баюри,

Хоч у трубах є газ і вода.

Усе більше народ безробітний,

А с.-г. не приносить дохід.

Хлопчаки стають непривітні,

В научінні шукають обхід.

Ось дорога до школи збрудніла,

Засмітився населений пункт.

Ще й селянська родина збідніла,

Хоч є власний ''металобрухт''.

Недовіра в суспільстві панує,

Ми до всіх сліпоглухонімі,

Ні поваги, людей не шануєм —

Дні настали якісь-бо смутні.

Плине час, і селяни все більше

Покидають рідненьке село.

А населення, що залишилось,

В ОТГ себе віддало.

Може, добре це, може, погано.

Нам не може сказати ніхто.

Невідомо, чи схоче громада,

Щоб квітучим було це село.

Може, рік або п'ять, чи десяток —

Колись листя обтрусить зело.

Не народиться більше маляток:

Слід на мапі залишить село.

І не треба плекати ілюзій,

Колисати марних надій.

Про майбутнє не буде дискусій.

Ні, не буде! Навіть не мрій.

Тільки в споминах гарно, чудово,

Бо немає назад вороття.

Вже не буде так само казково —

Відійде все колись в небуття.

Та не можна, не мріючи, жити.

Ми плануєм своє майбуття.

І село своє маєм любити

До останньої миті життя.

Пилипи не один вік існують.

Не одне покоління зросло.

Може, діти десь помандрують

І повернуться знову в село?..

Ні, не буде вже так як раніше:

Не цвістимуть так рясно сади,

Рік бігтиме за роком скоріше,

Розлетяться дітки хто куди;

А будинки, як тії старенькі,

Доживуть й до землі упадуть;

На бруківці деревця маленькі

Вулиці до руїн доведуть.

Так зникають містечка і села...

Так стирається наше буття...

Така доля чека невесела,

Як не буде у селах життя...

(В. А. Тименюк, червень 2019)

ЖИВІТЬ СЬОГОДНІ

 Живіть сьогодні

Я знаю: до пенсії дожити важко, 

Ще важче — на пенсію прожить.

Живіть сьогодні —зауважте, 

Бо завтра вже не будете творить.

Любіть сьогодні, бо життя коротке.

Творіть сьогодні, бо настане мить,

Коли буденне, таке солодке,

Зупиниться... І все — ''блакить''!..

Любіть, творіть, цінуйте і шануйте:

Лиш в дітях наше майбуття!

Сьогодення для вічності милуйте,

Бо діям неможливе вороття!

 

©Тименюк В. А., січень - 2020

ЯК НЕ ЗГАДАТИ НАМ ПРОРОКА

 ЯК НЕ ЗГАДАТИ НАМ ПРОРОКА

Нещадний вірус розгулявся —

В країні милій карантин.

Додому люд з усюд зібрався, 

Бо не лікують там з чужин.

Продукти ледь не золотії,

Хоч нафта падає в ціні.

А наші обрані, отії,

Створили ринок для землі.

Тепер усі ми заживемо:

Угіддя швидко продамо

І срібняки ті понесемо

Тим, кому й землю віддамо...

Куди Вкраїну ми ведемо?

Ми ж знову будемо в імлі

І хрест свій важко понесемо

''На нашій — не своїй землі'' !..

©Тименюк В. А., березень-2020

 ''Ти не молися мовою чужою,

Бо на колінах стоячи умреш.''

Шануй Вкраїну й за її межею;

Ти українець, поки мову бережеш!

Ти не рівняйсь до іншого народу —

На жаль, не станеш рівним серед них.

Ніколи не цурайся свого роду —

Ти їм, на щастя, треба більше всіх.

Візьми рушник, рушаючи в дорогу.

Історія народу — на тому полотні!

Тягнися до братів, до отчого порогу.

Це — найсвятіше місце на Землі!

© В. А. Тименюк, 09. 2020

 ТАЛАНТ ПОВИНЕН ПРОРОСТИ

(До дня працівників освіти)

Коли поставлена мета,

Її потрібно досягнути.

Бо промайнуть твої літа,

Не встигнеш навіть і збагнути.

Зроста людина одну мить,

Той час збігає безупинно.

Дивись: нема коли і жить.

Тому займай моменти пильно.

Ми ж спішимо посіять вічне, мудре,

Добре у світ дитинства й чистоти.

Щоби талант проріс в майбутнє,

Щоб кожен міг свій шлях знайти.

(с) В. А. Тименюк, 01.10.2020

 ТАК ПРОСТО Й СКЛАДНО СЯГНУТИ ДО НІРВАНИ

Так просто й складно сягнути до Нірвани:

Борися з лінню і смуток оминай;

Забудь про гнів за всі душевні рани,

Не мсти злостивим, провину їм прощай;

Не май ти скупість і жадібність до краму;

Без зайвої потреби у черево не пхай;

А маючи добра велику хмару,

Забудь про гордість, нужденним помагай;

Коли нема як в декого товару,

Не треба заздрить, трохи мудрість май;

І не блуди, не вводь жінок в оману,

Про ту, свою єдину, краще дбай!

(С) В. А. Тименюк, 09.2020

 СТОГНЕ УКРАЇНА

Стогне люба Україна

Від безглуздого свавілля.

Квітучою була Руїна,

Сьогодні чахне від знесилля.

Колись заліснена вона

Буяла зеленню своєю.

Прозоре плесо аж до дна.

І все живе, горить свічею:

В небі синім сокіл літає,

Будує дамбу десь бобер,

Бджілка старанно нектар забирає,

Пасеться косуля. А тепер

Лисіють плачучи Карпати,

Палає ліс, степи, поля.

Бурштин спішили вимивати,

Де у воронках вся земля.

Гармати, гаубиці, танки

Руйнують отчий наш поріг.

Брат брата б'є із забаганки,

Бо йому треба більше всіх.

Ґрунти просочує отрута,

Вбиваючи усе живе.

Природа наша стала люта,

Ось-ось ніби-то доживе.

Ридають ріки і озерця,

Із неба крапле Божа сльоза.

Пустіть Святе до свого серця.

Бо це, напевно, — вже межа! 

©Тименюк В. А., травень, 2020

 СКАМ'ЯНІЛЕ ОЖИВЕ

На місці камінь обростає мохом,

Під ним, лежачим, вода не тече.

Розкидаєм каміння в чужі городи

Та за пазухою камінь носимо ще.

Черствий має кам'яну душу,

А замість серця — холодний граніт.

Студент гризе граніт науки.

Кам'яної леді погляд манить.

Та з часом крапля камінь точить,

Вода шліфує гострії краї,

Не камінь — серце у грудях стукоче,

Жене по жилах крові ручаї.

Кам'яную душу зм'ягчує прекрасне,

Так зникає камінь з-за пазухи кудись.

Кохання в скам'янілій жінці не погасне.

Озброєний знаннями тягнеться увись.

Кам'яного в світі дуже є багато.

Та, напевно, камінь трішечки живий.

Може, варто було б живе розпізнати,

І все скам'яніле може стать живим.

(с) Тименюк В. А., 27.11.2020

 Самотня тополя

Тополя стоїть  сама самотою,

Шовковим шелестом шепче листва.

Шпаки шуршать. Попід вербою

Розрослась із рогоззям ряства.  

Убралась тополя своїм оксамитом,

У пух волохатий ховає гілля.

Злітає додолу білим привітом

З тополі сумної пухова імла.

Літепле лягає на лебедя зілля,

Купає кохання в Купальськую ніч.

Заграва заграє, сколише бадилля —

Моржина, малина милується вмить.

Стоїть тополя... сама самотою.

Шовковим шелестом пада листва...

Самотність поєднана із дрімотою —

Її невід'ємна частина єства.

©В. А. Тименюк, червень 2019

РІДНЕНЬКА ХАТИНКА ЧУЖА

 РІДНЕНЬКА ХАТИНКА ЧУЖА

Рідненька хатинка в квітках спориша,

В ній залишила частинку душа,

В ній зростав, як весняне зело,

Завжди брала мене під крило.

А літо розкинуло нас хто куди,

Ростити свої найсмачніші плоди.

Своє ти кубельце натхненно плетеш,

Бо ти не один — для інших живеш...

Та де б ти не був, куди б не подався,

Завжди до домівки цієї вертався.

Бо тут є коріння тобі дороге,

Бо тут промайнуло дитинство твоє.

Прийде час, і ти озирнешся,

Туди думкою знов повернешся,

В куток пам'яті десь на краю,

Щоб побачити рідну хату свою...

Коріння вмирає: час швидко біжить.

Хатина схилилась, а в тебе болить.

Не можна вернути все так як колись,

Бо мрії дитячі твої вже збулись...

У рідній колисці щебечуть пташки.

У дім, де ти виріс, ідеш навпрошки,

Бо там залишила частинку душа...

А рідна хатина... тепер вже чужа...

©Тименюк В. А., березень 2020

 НЕ СУДИ...

Немає ідеальної людини,

І кожен має потаємний гріх.

А хто святим здається нині,

Мабуть, грішив побільше всіх.

Не можна інших нам судити 

За те, що стали на граблі.

Можливість даймо їм прожити,

Бо ми самі такі були.

Коли були ще молодими,

За нами верби розцвіли.

Тепер схилились пред Святими,

Щоби вони нас в Рай вели.

Бог милосердний — він прощає,

Лиш нам потрібно не судить.

Бо прав таких у нас немає.

Огріхи маєм відпустить.

© Тименюк В. А., 09.2020

 Не можна жити днем єдиним

Не можна жити днем єдиним,

Колись прийде така пора:

Будем збирати те каміння,

Яке колись ми розкида.

Цей будує — той руйнує,

А житло мати хотять всі.

Хтось насмітив — народ збирає —

Планета — це ж наш спільний дім!

Один весню сіє жито,

Другий байдужий — бур'яни.

Проте усі хтять добре жити,

Накриті щоб були столи.

Не можна жити днем єдиним!

Бо завтра зникнемо дарма.

За нас збирати те каміння

Діти будуть, нас проклина.

©В. А. Тименюк, квітень 2019

 Не буде толку в цій країні,

Допоки будем ми такі:

Де винуваті всі — не винні,

Й стають святими за гріхи.

©Тименюк В. А., вересень-2019

 Найкраща мова 

Багато мов на світі є.

Але найкращою для мене

Єдина мова та буде,

Якою розмовляє неня.

І милозвучна, й солов'їна,

І мелодійна, і рідненька,

В країні цій вона єдина,

Для України наче ненька.

Люблю я цю найкращу мову,

Що нею говорив Тарас.

Скажу слова ті знову й знову:

"Люблю, люблю!"— багато раз.

Моя найкраща в світі мова —

Це діамант, а не алмаз.

Нема ціни такому слову,

Що нацією робить нас!

©В. А. Тименюк, квітень 2019

(25 квітня 2019 року ВР України прийнято Закон про мову)

 МУРЕЛІ

Уздовж дороги, мов орелі,

Старі розлогії мурелі...

Як характерники, чаклують,

Гіллям крихким той шлях гаптують.

Віти крислатії, ламелі,

Вкрили медові карамелі.

Вітром сполохані, танцюють,

Солодке диво нам дарують.

Покрили срібнії капелі

Жовтогарячі акварелі.

А сонце струшує росу,

Ту неповторную красу.

Лопочуть крильцями, веселі 

Бджілки меди несуть в оселі,

Збирають тяжу і гудять.

Спішать, бо скоро облетять.

Стоять старенькії мурелі,

Хитають гілки-каруселі.

Вони, у вранішній імлі, —

Це справжнє чудо на Землі...

(С) В. А. Тименюк, 10.2020

 МОВА — СИМВОЛ УКРАЇНИ

Той, хто мови зовсім не знає, —

Українець — на себе не сміє казать.

А того, хто і знати не хоче,

Громадянином не можна назвать.

Наша мова — це символ Вкраїни!

Наче стяг, синьо-жовтий, єднає;

І сія, як тризуб для країни;

Саме нею наш славень лунає.

Наша мова — червона калина,

Ясне сонце і спів солов'я.

Для Вкраїни вона — мов дитина,

А всі символи — наче сім'я!

(с) В. А. Тименюк, 09. 2020

 Місяць не хоче сьогодні спати,

І я буду всю ніч блукать.

Зірки із неба будуть злітати.

А я буду їх у травах збирать.

Всю ніченьку небом Місяць мандрує,

Поки світанку не прийде пора,

Матовим світлом крайнебо фарбує,

Допоки не зійде ранкова зоря.

Це зоряне небо око милує,

Заворожує душу, спокою вчить.

Тихая нічка спочинок дарує —

Завтра ми знову зможем творить.

Місячне сяйво поволі згасає,

Так само повільно гаснуть зірки.

Втративши світло, Місяць зникає,

Щоби наступної ночі зійти.

(с) Тименюк В. А., 23.11.2020

 Ми — господарі Землі?

Земля — багатство України,

Дароване Всевишнім нам!

Чи можем зберегти ми нині

І передать її синам?..

Ми тут, бо нам дароване життя.

Настала черга нам земні плоди збирати,

А ми навкруг кидаємо сміття.

Чи довго зможем так хазяйнувати?

Ми думаєм: належить нам земля,

І все що хочем можем тут робити.

А для планети ми — лише рілля,

Яка Землі повинна зародити.

© Тименюк В. А., серпень, 2020

 МЕНІ НАСНИВСЯ ДОЩИК

Мені наснився дощик,

Тихий довгожданний.

Безперестанно точить,

Наче невблаганний.

Він з травами шепоче

І грає над лісами,

Листки дерев лоскоче

Сріблястими нитками,

Всю зелень обіймає

Мокрющими руками,

Вологою кохає,

Стрибаючи полями...

Флора надихається

Живильними стрічками...

А сонце посміхається,

Радіючи над нами...

*********************

Надворі розвидняється,

І сон іде із хати.

Дощу нам ще чекається —

Не треба сумувати.

Природа з нами грається —

Ми мусим виживати.

Як хмарка постарається,

Будем врожай збирати.

(с) В. А. Тименюк, 09.2020

 ЛЮДИНА І ЗЕМЛЯ

Палить, копає, смітить, засіває житом.

Хочемо того чи ні: 

Земля боротиметься з паразитом,

Поки він не знищив її. 

То грип пташиний, то свинячий,

То COVID, то чума —

Це механізми земних регуляцій.

Думали: управи нема.

Єдине треба зрозуміти:

Ми — тут гості лише,

На Землі навчися любити

Усе навколо живе.

©Тименюк В. А., квітень, 2020

 Люби,

Й тебе будуть любити!

Шануй -- 

Будеш шанований і ти!

Цінуй цю мить --

Вона одна єдина!

Любити ж

Означає жить!

(В. А. Тименюк), 2019р.

 Літо нашого життя

Тоді, як тобі літ не так багато,

Коли тобі вдається все як слід,

Коли уже ти можеш мудрувати,

Коли уже сповна достиг твій плід,

Тоді тобі сім'я дорожче злата.

Не треба тоді гарних зайвих слів.

Без них ти усе можеш розказати

І показати радість, смуток, гнів...

Тебе зустрів ще навесні життя.

З тобою гарно літо зародило,

З тобою буде добрим майбуття:

Як же мені з тобой поталанило!

Проріс проросток мого почуття,

Коли з тобою вперше я зустрівся.

Кохання це міцнішає щодня

Відтоді, як йому я покорився.

Мене ти надихаєш до життя,

Від цього мені хочеться творити —

Це наслідок двох наших душ злиття.

На жаль, його не можна повторити...

Разом зі мною більше, ніж сама.

А ми з тобою більше ніж окремо.

І літо в нас — далеко ще зима:

Ще не один врожай з тобой зберемо!

Тепер ти можеш більше ніж колись.

А ми з тобою гори ізвернемо.

Думками завжди тягнемось увись,

Хоч на землі весь час живемо.

Тепер, коли тобі по вісім п'ять,

І маємо ми ким і чим пишатись,

З життя ми будем тільки щастя брать

І все життя в коханні залишатись!

©В. А. Тименюк, травень 2019

 Літній ранок

Не можна погляд відвести

Від тої дивної краси,

Як сонце з-за обрію сходить.

Хоч в гості його запроси.

Небесне світило сіяє,

Що небо від цього горить.

Проміння на землю лягає,

Усе навкруги золотить.

Промінчик мені посміхнеться,

Ласкаво мене залоскоче.

Аж раптом якось схаменеться

Й на хмарку пухнасту заскоче.

Згодом у росах веселку гаптує,

Граючи сріблом, пробуджує цвіт.

Травичку теплом своїм почастує,

Віддавши сонця ранковий привіт.

А трави тихенько зашелестіли:

Так струшують з себе роси рясні.

Метелики крильцями залопотіли,

Вони принесли соловейку пісні.

Черешня шановно гілля похилила,

Хапаючи поспіхом силу святу.

В ягідки стиглі те сонце налила, 

Вмокнувши їх ніжно в холодну росу.

Ластівка дуже світилу зраділа.

Уже наступила їй світла пора,

У полі гусінь смачненьку вгляділа,

Бо хоче вже їсти її дітвора...

Милуюся вранішнім сонцем...

Я хочу його обійнять...

Побачивши тільки в віконце,

В домівку до себе прийнять.

©В. А. Тименюк, червень 2019

 Кохання... Що це таке?

І чого тільки варте?

Зітхання, питання гірке:

Яким буде завтра?

Бажання мать життя легке,

Що ніби прийде раптом?

Страждання за сказане різке:

Що почуття неварте?

Сподівання на щастя нелетке,

Що не згорить як ватра?

Ні! Це випробування надважке.

Та воно того варте!

Кохання... Воно тільки твоє,

І лише впарі гарне!

Намагання створити своє,

Яке для двох немарне!

Кохання не буває легке —

Це шлях, а немає карти.

Єднання — це діло важке,

Воно ж бо життя на варті.

Кохання таке близьке —

Обійми лиш розпростерти.

Змагання за долю стрімке.

І жити, щоби померти.

Кохання... солодке таке,

Як вдвох на нього опертись.

Душі почуття надгірке

Не може з пам'яті стертись.

Кохання — це дар із небес, 

Це вміть розуміти й прощати,

В стосунках шукать компроміс —

Це все означає — кохати!..

©В. А. Тименюк, квітень 2019

 КООРДИНАТИ ЛІНІЇ ЖИТТЯ

Між ікс та іґрек одвічна боротьба.

Їхні шляхи завжди перетинались.

Неначе балансир добра і зла,

Координати у системі сперечались.

Ведем перпендикуляр і паралель, 

Шляхи якось довільно обираєм.

А кожна лінія, немов життя спіраль,

Ікси та іґреки, одначе, має.

(с) Тименюк В. А., 17.11.2020

 Канарейка в золотій клітці

Одної ранньої весни,

Коли розтанули сніги,

Ластівки назад вертали

Й канарку із собою взяли.

Була канарка ще малою,

За усіма мчала стрілою.

А ті взяли її з собою,

Тому й трималась за юрбою.

На місці на новім обжИлась,

В воді тепленькій рано вмилась,

З птахами різнини здружилась,

А з жайворонком одружилась.

За нього вийшла заміж рано,

Бо в нього клітка є бажанна,

Співає славно дуже так.

Отже, зійшлися абияк.

Не треба було зайвих слів,

Коли лунав їх спільний спів.

Щасливими буть хотіли птахи,

Та ніяк свої не змінили віхи.

Жайворонку пара треба завжди,

Та з канаркою дещо різні вони.

Канаром марила канарка,

В хаті жайворона господарка.

...Весна минула, наче сон.

ДіткИ їх сіли на ослон.

Ще й літо добре зародило,

Їх господарство збагатило.

Проте змінилась їхня мова:

Щодень — якесь колюче слово.

Той жайворон своє співає:

—Ти не така... Я добре знаю!

—А що ж не так,— пита канарка, —

Чом не така? У чому сварка?

—Бо ти — не мого виду птиця,

Канарчик завше тобі сниться.

     ...Є і добро, є і житло,

Та остогидло все воно.

Немила вже та клітка золота,

Та полетіть нема її куда.

—Це уже також і мій дім,

Хоча і тісно мені в нім.

Трішки б свободи і довіри...

    Та жайворон не має віри.

—Канарчик — минуле, 

Минуле й забуле.

Теперешнє, жайворон, — ти!

З тобою я хочу життя перейти.

    А він її клює, цькує,

Спокійно жити не дає.

—Скільки терпіти це насилля,

Вже помираю від безсилля.

Чому ти так мене клюєш?

Люблю тебе, а ти цькуєш...

Діток візьму, й полетимо.

   А діти: 

—Ні! Не хочемо!

    Не канаркИ їхні діткИ.

Вони і не жайворонкИ.

Однако любі двом батькам,

Їх не розділиш пополам.

І полетіла б світ за очі, 

Та діточки летіть не хочуть.

Сама би зникла хоч куди,

Та страшно кинуть їх одних.

     ...Летять у вирій ластівки.

Так відбувається віки.

А канарейка та чомусь

Лиш каже:

—Я летіть боюсь...

    ...Її оперіння жовто-яскраве

На осінь стало сіро-тьмяне.

А голосок такий співочий

Той жайворон і чуть не хоче.

Каже вона: 

—Я полечу!

А він:

— Я тебе не пущу!

—Відпусти. З тобой мучусь я.

—Будеш ти в клітці. Ми ж — сім'я.

Канарка страждає, ночами не спить.

А хоче всього лиш спокійно пожить.

...Чи може її інший птах зрозуміть?..

Хіба що буде її вірно любить!

Якщо ти кохаєш канарку оту,

Відпусти й помолися як на святу.

А, може, їй краще без тебе, самій?..

Кохай не себе, а її!.. Зро-зу-мій!..

©В. А. Тименюк, червень 2019

 Не руйнуй — відбудувать нелегко

Зруйнуй стосунки! Дуже просто.

Спробуй тоді їх відновить.

Постав питання надто гостро:

Себе із другом посварить.

Шукать причину -- справа марна,

Бо правда в кожного своя.

Знайдем напівбрехню-півправду,

Того, що тре', недомовля.

Уміть прощать учитись треба.

Так легше буде тобі жить.

У спілкуванні в нас потреба,

І всім нам треба в мирі жить!

Життя, воно таке коротке...

Всього лиш вік, неначе мить.

Слово одне, як мед, солодке

Може примирення пролить.

(В. А. Тименюк), 2019р.

 Завітайте до Русави! 

Чи ви колись у Русаві бували?..

Як ні, то неодмінно завітайте.

І щоби там мене не забували,

Мої палкі вітання передайте.

Вас привітає русавська громада,

Із хлібом-сіллю там зустрінуть вас.

Кожна людина гостям буде рада.

Ви схочете туди хоча б ще раз.

Там стоїть на пагорбі високо

Дерев'яна пам'ятка села:

То храм козацького бароко.

З ним кілька вік Русава цвіла.

А на центральній — глечики-криниці,

Вони неначе приспіви в піснях.

Із них поп'єш холодної водиці, 

Виходячи в далекий важкий шлях.

Чого вартує пам'ятник загиблим,

Що полягли героями в боях!

Суворим поглядом, до миру звиклим,

Вдивляється той бронзовий вояк!

А школа — то села перлина,

Де вчителі — одна міцна сім'я,

Й протоптана добра стежина,

Що горде носить Мудрості ім'я!

Будинок розвитку мистецтва і культури:

Він дійсно став окрасою села.

Зростають діячі літератури,

І молодь до Олімпу повела.

Як ви до Русави іще не мандрували,

Час не марнуйте: дуже гарно там.

Прийдіть, приїдьте, щоб вас здивували —

Буде що довго згадувати вам...

©В. А. Тименюк, вересень - 2019,

з любов'ю до Великої Русави й повагою до чудового колективу Великорусавської ЗОШ

 ЄДНАЙМОСЯ ЗАРАДИ УКРАЇНИ!

Єднаймося заради України!

Бо сила наша в єдності, брати.

А ворогам потрібні ми в руїні, 

Щоб вільний погляд міцно заґратить.

Єднаймося заради України!

Бо в ворожнечі уразливі ми.

Ми ж українці, ми одна родина:

Творім своє майбутнє ми самі!

Єднаймося заради України!

І не дамо потіхи ворогам.

А вороги й в середині країни,

І значить: треба бить їх тут і там.

Єднаймося заради України!

Бо вільні ми потрібні лиш собі.

Ідемо разом рятувать країну —

Вже час дотримать вірності обіт!

© В. А. Тименюк, 09.2020

 ДУМКА — СЛОВО — ДІЛО

Ніщо — слова й думки, на жаль,  

Коли їм непідвладні дії.

В душі тоді лише печаль

Від нездійсненності надії.

Ніщо — слова й думки, на жаль, 

Що не підкріплені ділами.

Порожніх балачок загаль,

Мрії не здійснені роками.

Є мрія, тоді говори.

Сказав — плануй, а далі дій.

Бо йде твій час, тепер твори.

Постійно рухайся, не стій.

Коли в душі вогонь горить,

Коли здоров'ям грають м'язи,

Тоді себе і світ вершить.

Не відкладать, а діять зразу.

(с) В. А. Тименюк, 02.10.2020

 ДОСВІТОК

На обрій рано подивлюся:

Там перший промінь визира.

До сонечка я помолюся,

Слова від серця промовля.

Прокинеться природа скоро.

Сон змиє росами трава.

Викотиться червоне коло,

Своїм промінням зігріва.

Ні хмарки на небі. Гілок не хитає.

Так тихо, що чути усе навкруги:

Як в небі поважно філін літає,

Як плаче калина, і дишуть дуби;

Цвіркун цвіркоче полохливо,

Не може спать в сей ранній час;

Шпаки в дуплі сидять лякливо,

Їжак тупцює повсякчас.

Надворі ще темно, і зіронька сяє;

Лиш перший промінь визира.

Природа спить, а сонечко за небокраєм

Давно вже очі протира.

(В. А. Тименюк, квітень 2019)

 ВІК — ЗРОСТАЮЧИЙ КАСКАД

Не треба ще мені,

Всього я маю вдосталь.

Хотілось би змінить,

Що кануло в літа.

Але, на жаль, мій вік —

Зростаючий каскад —

Все більший з року в рік,

І не вернуть назад.

Втішає факт один:

Квітки мого життя.

Не можна буть слабким:

Це — приклад для дитя.

Іду лише вперед,

Роблю, тому що можу.

Прожитий день — момент,

І вчора вже не зможу.

Що завтра принесе,

Не можна спланувати.

Поки можливість є,

Сьогодні користати.

(с) Тименюк В. А., 26.11.2020

 ВЕСНА НАВІЯЛА САМОТНІСТЬ

Пішов коханий твій у небуття,

Тебе залишивши раптово наодинці,

Закінчив спільних ваших справ шиття  — І ти тепер одна живеш в хатинці.

Перша твоя весна на самоті,

І перший рік, прожитий наодинці,

Пом'янеш його: портрет на видноті — Милий — у спогадах, у снах і на картинці.

Тепер уже не буде, як колись.

Надалі треба жити по-новому, 

Щоб мрії ваші спільні ще збулись...

А ти... його колись зустрінеш… знову.

©Тименюк В. А., квітень-2020

 ВИБОРИ У ВЕРБНУ

Сьогодні Вербная неділя,

На вибори час прийшов іти.

І я, марнуючи дозвілля,

В кабінку маю потрапити.

Люди спішать голосувати,

Ще й помолитися в цей день.

І я, втомившись працювати,

Спішу отримать бюлетень.

Ось і дільниця -- уже скоро

Я зможу голос свій віддать.

''Чи все я взяв? Паспорт з собою.

Ну що ж, пора голосувать!"

Вже все обдумав, більш не треба.

Залишився один момент.

Не тре’ чекати манни з неба,

Нам потрібен Президент.

Беру ручку правою рукою,

Щоб галочку намалювать.

І ще хоч мить я тут постою.

Тепер іду ''його'' вкидать.

Вибір зробив. Тепер чекаєм.

Назад немає вороття.

Але надію в серці маєм:

Ще буде кращим в нас життя!

(В. А. Тименюк, 21 квітня 2019)

 В тобі весна, а літо на порозі.

А осінь — щедрості пора.

І що весною сієш при морозі,

Дасть плід на осінь... 

Таке ж бо є життя.

 

©Тименюк В. А., березень-2020

 БУДЬ СОБОЮ

Чим більш навиворіт себе ти вивертаєш, 

Тим більше в твою душу наплюють.

А більше робиш все, що вмієш і що знаєш —

Більш наполегливо тебе усі цькують.

Людині важко дертися угору

І на горі триматися як слід,

Бо заздрістники на путі упору

Радо тебе відправлять у політ.

Можна штовхаючися вибратись на гору,

Можна також пройти по головах.

Та спробуй втримайся, не маючи опори, —

Завтра, мабуть, опинишся в ногах.

Сьогодні славлять, йдуть з тобою,

А завтра вже не знають як назвать.

Та варто залишатися собою,

І душ мізерних варто уникать.

©В. А. Тименюк, 09.2020

 БЛАЖЕНСТВО

Весь світ в людини прямо під ногами,

А все навколо плаче і мовчить.

Себе ми уявляємо Богами,

А світ навколо стогне і кричить.

Отця Святого люди ніби славлять,

Нутро ж своє не можуть пригасить.

Подачками отців церковних бавлять

В надії, що колись їх Бог простить.

А гроші Богу зовсім не потрібні —

Цікавлять думки, дії, відчуття.

На грудях ІНЦІ, золоті і срібні, —

Ніщо, коли немає каяття.

Весь світ любити можна і жаліти,

І бить чолом в підлогу без кінця.

А ти сусіда спробуй полюбити,

Що кине тобі в душу камінця.

Вічне блаженство треба заслужити,

Бо Там не купиш райського буття.

Живим лиш варто просто не грішити,

Буде тоді блаженство за життя.

Людині треба вірити у Бога,

В здоровий глузд і в щирі почуття —

Бо в пекло й рай веде одна дорога,

І з неї вже не буде вороття.

© В. А. Тименюк, 09. 2020

 БДЖОЛА І МУХА

(Байка)

Одного разу, в день погожий,

Бджола, шукаючи нектар,

Зустріла подругу хорошу, 

Що поспішала на базар.

Подружка Муха гонорова,

Бджолу не хоче й помічать.

А та їй каже: "Будь здорова!

Як би з тобою політать?"

"Летім, — відповіда їй Муха, —

Може, знайдемо щось смачне.

Мені з тобой літать, подруго,

Приємно, мов лизнуть масне."

Базарний галас, велелюдно,

Торгові лавки і ятки.

Смачненького було усюди.

А найпрекрасніше — квітки.

Узрівши айстру світанкову,

Бджола в її обійми поспіша.

"Уперше квіточку таку чудову

Бачу, — говорить, аж співа душа, —

Зберу нектар із неї я,

Пилок розвію. Запиливши,

Ще й дам їй віру у життя.''

''Хм, якась негарна! — озирнувшись,

Мовила Муха й додала:

— Вона вже зрізана, зів'яла,

Смердить, і колір як зола.

Залиш її: вона пропала.

Летім на стійку м'ясника.

Там можна смачно попоїсти

Ковбаски, сала, балика.

І стіл великий: є де сісти."

Сказавши, Муха полетіла.

Бджолі ж із думки не іде:

Нащо так Муха лопотіла,

Навіщо їй було таке?

І, не зважаючи на Муху, 

Бджола збирала той нектар.

Із Мухи слів взяла науку:

Не вірить Мушиним словам.

Так і в людськім суспільстві ''мухи''

Знайдуть смердюче і бридке,

У всім чудовім, для потіхи,

Прекрасне щось назвуть гидке.

Натомість "бджілочці" під силу

В багнюці схований алмаз

Знайти, відмити; і, о диво,

Засяє діамант для нас.

Бо щоб помітить позитивне,

Душі потрібна доброта.

І лиш коли вона порожня,

В яскравім світлі темнота.

(с) Тименюк В. А., 14.11.2020

 ''Щастя — момент''

 (В. Винниченко)

Тече вода — біжать літа,

І їм немає вороття.

Яка б не була ти свята,

Не буде іншого життя.

Погане треба відпускати

І поступатися вперед.

Життя уміє нас прощати.

Але життя — один момент.

Момент розтягнений у часі,

Де кожна дія — лише мить.

І, щоб купатися у щасті,

Його потрібно сотворить.

©Тименюк В. А., Квітень - 2020 

 ''ВСЕ ЙДЕ, ВСЕ МИНАЄ''

 (Т. Шевченко)

Чи грішниця, а чи свята —

Свій шлях не прокрокуєш вдруге.

Твої роки десь відліта,

Але печаль і радість в грудях.

Минає все: зникають мрії,

Народжується новий час.

Новіють верби золотії,

Нерідко згадуючи нас.

А ти щодня кульгаєш більше,

Щораз напружуючи зір.

На жаль, для мудрості й достатку

Бракує молодечих сил.

©Тименюк В. А., квітень-2020