Час без турбот

 Час без турбот

Зроста дитина безтурботно:

Наїсться й спить, а потім гра.

Той час тече безповоротно,

І день як рік, ніч — сну пора.

Батько сина научає,

З любов'ю знання віддає,

А син вже онука повчає,

Бо наукою дідів вІдає.

Мине дитинства трохи зовсім, 

Й до храму знань іде дитя.

Проте науки даються не всім,

Не кожному й треба для життя.

Школа їм, як вічність ціла,

А для дорослих — одна мить.

Покинуть стіни ті сміливо

Та й зрозуміють: треба жить.

Кому потрібні твої успіхи, дитино?

Кого вони цікавлять окрім вас?

Твоїх батьків — вони ж твоя родина— Ще вчителя, що думає про вас.

Минуть роки, і ти згадаєш

Свій край, дитинство, вчителя.

І ще раз знову запитаєш:

''Яким було б моє життя?.."

А час іде, згодом біжить,

Тоді летить, немов стріла.

Дивись: нема коли і жить,

Бо лиш в дитинстві ти жила.

©В. А. Тименюк, червень 201