Чи буде село?

 Чи буде село?

(Томашпільською ОТГ прийнято рішення прийняти до свого складу Пилипи-Борівську громаду)

За Борівським там лісочком

Пилипи, моє рідне село,

Яблунево-вишневим садочком

Три віки мальовничо цвіло.

Все було начебто непогано:

Ліс буяв, ми співали пісні, 

Вечорами в БК танцювали,

Врожаї городництва рясні...

А тепер двадцять перше століття.

Що було, вже давно загуло.

Бур'яном зароста підворіття,

Що колись буйноквітим було.

Став руїною центр культури,

Знак минулого в центрі села.

На бруківці з'явились баюри,

Хоч у трубах є газ і вода.

Усе більше народ безробітний,

А с.-г. не приносить дохід.

Хлопчаки стають непривітні,

В научінні шукають обхід.

Ось дорога до школи збрудніла,

Засмітився населений пункт.

Ще й селянська родина збідніла,

Хоч є власний ''металобрухт''.

Недовіра в суспільстві панує,

Ми до всіх сліпоглухонімі,

Ні поваги, людей не шануєм —

Дні настали якісь-бо смутні.

Плине час, і селяни все більше

Покидають рідненьке село.

А населення, що залишилось,

В ОТГ себе віддало.

Може, добре це, може, погано.

Нам не може сказати ніхто.

Невідомо, чи схоче громада,

Щоб квітучим було це село.

Може, рік або п'ять, чи десяток —

Колись листя обтрусить зело.

Не народиться більше маляток:

Слід на мапі залишить село.

І не треба плекати ілюзій,

Колисати марних надій.

Про майбутнє не буде дискусій.

Ні, не буде! Навіть не мрій.

Тільки в споминах гарно, чудово,

Бо немає назад вороття.

Вже не буде так само казково —

Відійде все колись в небуття.

Та не можна, не мріючи, жити.

Ми плануєм своє майбуття.

І село своє маєм любити

До останньої миті життя.

Пилипи не один вік існують.

Не одне покоління зросло.

Може, діти десь помандрують

І повернуться знову в село?..

Ні, не буде вже так як раніше:

Не цвістимуть так рясно сади,

Рік бігтиме за роком скоріше,

Розлетяться дітки хто куди;

А будинки, як тії старенькі,

Доживуть й до землі упадуть;

На бруківці деревця маленькі

Вулиці до руїн доведуть.

Так зникають містечка і села...

Так стирається наше буття...

Така доля чека невесела,

Як не буде у селах життя...

(В. А. Тименюк, червень 2019)