ДОСВІТОК

На обрій рано подивлюся:

Там перший промінь визира.

До сонечка я помолюся,

Слова від серця промовля.

Прокинеться природа скоро.

Сон змиє росами трава.

Викотиться червоне коло,

Своїм промінням зігріва.

Ні хмарки на небі. Гілок не хитає.

Так тихо, що чути усе навкруги:

Як в небі поважно філін літає,

Як плаче калина, і дишуть дуби;

Цвіркун цвіркоче полохливо,

Не може спать в сей ранній час;

Шпаки в дуплі сидять лякливо,

Їжак тупцює повсякчас.

Надворі ще темно, і зіронька сяє;

Лиш перший промінь визира.

Природа спить, а сонечко за небокраєм

Давно вже очі протира.

(В. А. Тименюк, квітень 2019)