БДЖОЛА І МУХА

(Байка)

Одного разу, в день погожий,

Бджола, шукаючи нектар,

Зустріла подругу хорошу, 

Що поспішала на базар.

Подружка Муха гонорова,

Бджолу не хоче й помічать.

А та їй каже: "Будь здорова!

Як би з тобою політать?"

"Летім, — відповіда їй Муха, —

Може, знайдемо щось смачне.

Мені з тобой літать, подруго,

Приємно, мов лизнуть масне."

Базарний галас, велелюдно,

Торгові лавки і ятки.

Смачненького було усюди.

А найпрекрасніше — квітки.

Узрівши айстру світанкову,

Бджола в її обійми поспіша.

"Уперше квіточку таку чудову

Бачу, — говорить, аж співа душа, —

Зберу нектар із неї я,

Пилок розвію. Запиливши,

Ще й дам їй віру у життя.''

''Хм, якась негарна! — озирнувшись,

Мовила Муха й додала:

— Вона вже зрізана, зів'яла,

Смердить, і колір як зола.

Залиш її: вона пропала.

Летім на стійку м'ясника.

Там можна смачно попоїсти

Ковбаски, сала, балика.

І стіл великий: є де сісти."

Сказавши, Муха полетіла.

Бджолі ж із думки не іде:

Нащо так Муха лопотіла,

Навіщо їй було таке?

І, не зважаючи на Муху, 

Бджола збирала той нектар.

Із Мухи слів взяла науку:

Не вірить Мушиним словам.

Так і в людськім суспільстві ''мухи''

Знайдуть смердюче і бридке,

У всім чудовім, для потіхи,

Прекрасне щось назвуть гидке.

Натомість "бджілочці" під силу

В багнюці схований алмаз

Знайти, відмити; і, о диво,

Засяє діамант для нас.

Бо щоб помітить позитивне,

Душі потрібна доброта.

І лиш коли вона порожня,

В яскравім світлі темнота.

(с) Тименюк В. А., 14.11.2020