РІДНЕНЬКА ХАТИНКА ЧУЖА

 РІДНЕНЬКА ХАТИНКА ЧУЖА

Рідненька хатинка в квітках спориша,

В ній залишила частинку душа,

В ній зростав, як весняне зело,

Завжди брала мене під крило.

А літо розкинуло нас хто куди,

Ростити свої найсмачніші плоди.

Своє ти кубельце натхненно плетеш,

Бо ти не один — для інших живеш...

Та де б ти не був, куди б не подався,

Завжди до домівки цієї вертався.

Бо тут є коріння тобі дороге,

Бо тут промайнуло дитинство твоє.

Прийде час, і ти озирнешся,

Туди думкою знов повернешся,

В куток пам'яті десь на краю,

Щоб побачити рідну хату свою...

Коріння вмирає: час швидко біжить.

Хатина схилилась, а в тебе болить.

Не можна вернути все так як колись,

Бо мрії дитячі твої вже збулись...

У рідній колисці щебечуть пташки.

У дім, де ти виріс, ідеш навпрошки,

Бо там залишила частинку душа...

А рідна хатина... тепер вже чужа...

©Тименюк В. А., березень 2020