Літній ранок

Не можна погляд відвести

Від тої дивної краси,

Як сонце з-за обрію сходить.

Хоч в гості його запроси.

Небесне світило сіяє,

Що небо від цього горить.

Проміння на землю лягає,

Усе навкруги золотить.

Промінчик мені посміхнеться,

Ласкаво мене залоскоче.

Аж раптом якось схаменеться

Й на хмарку пухнасту заскоче.

Згодом у росах веселку гаптує,

Граючи сріблом, пробуджує цвіт.

Травичку теплом своїм почастує,

Віддавши сонця ранковий привіт.

А трави тихенько зашелестіли:

Так струшують з себе роси рясні.

Метелики крильцями залопотіли,

Вони принесли соловейку пісні.

Черешня шановно гілля похилила,

Хапаючи поспіхом силу святу.

В ягідки стиглі те сонце налила, 

Вмокнувши їх ніжно в холодну росу.

Ластівка дуже світилу зраділа.

Уже наступила їй світла пора,

У полі гусінь смачненьку вгляділа,

Бо хоче вже їсти її дітвора...

Милуюся вранішнім сонцем...

Я хочу його обійнять...

Побачивши тільки в віконце,

В домівку до себе прийнять.

©В. А. Тименюк, червень 2019