ЗАЖУРЕНА КРИНИЦЯ

 ЗАЖУРЕНА КРИНИЦЯ

Немов стара вдовиця,

Зажурена криниця.

Покрівля у щілинах,

Потрісканана цямрина.

До неї йдеш схилитися,

Щоби води напитися.

Крутнеш кілька раз корбою —

Скрипить вона з погордою.

А плюскоту й не чути,

Відлуння від води.

Ударилось відро

В тверде, засохле дно...

Недарма до криниченьки,

В якій нема водиченьки,

Стежечка в'юнцем

Заросла споришем.

Криниця без водиці,

Як нива без пшениці,

Як небо без зірок,

Квітки без пелюсток...

Немов стара вдовиця,

Зажурена криниця.

Джерел у ній не стало —

Життя в селі пропало...

©Т. В., 26.09.2024

LIBERTATEM — SANGUINE*!

 LIBERTATEM — SANGUINE*!

Людині свобода, як птахові небо.

А вільна розмова, немов його щебет.

Вільна ізроду крилата пташина.

Але не людина. Але не людина!

Бо мало у світі людськім заявитись, 

А треба пред ворогом ще й не хилитись.

Свободу не можна, як дім, вспадкувати.

Її тільки кров'ю!.. в борні здобувати.

Важливо, упавши, ізнову вставати,

Інакше забудемо de libertate**!

© Тименюк В. А., 15.02.2022

*(латина) Свобода — кров'ю 

**(латина) Про свободу

ГОМІН ВЕСНИ

 

ГОМІН ВЕСНИ

Світла тепла весняна діброва...

Стоголосо співають птахи...

Наче в казці, у лісі чудово:

Розквітнилося все навкруги...

Тихий шелест торішнього листя

Босі ноги лоскоче мені,

А з-під нього до променів сонця

Виглядають сморжі весняні...

Там жовтаво-зеленим серпанком 

Виграють гусячі цибульки,

І бузково-рожевим убранком

Волохаті цвітуть медунки...

У незайману лісу природу

Я порину, немов уві сні...

Хочу бачити мавчину* вроду,

Хочу слухати ніжні пісні...

Заховавшись у лоні безлюддя,

Притулюсь до старої сосни.

І в рослинному світлі овиддя*

Буду слухати гомін весни...

(с) Тименюк В. А., 18.04.2021

Мавка - лісова русалка;

Овиддя - те саме, що й овид, виднокруг, горизонт.

Канапка

КАНАПКА 

У дитинстві, любий друже, 

Я любив канапки дуже. 

Брав окраєць, щоб скоринка, 

Зверху смалець чи шкваринка... 

Взяв канапку і цибулі 

І вмостивсь на призьбу клуні... 

Пахне хлібом і шкварками, 

А із грядки — огірками... 

Вкусиш — смак, що не сказати, 

Смак дитинства біля хати... 

В квітнику літала бабка 

І вмостилась на канапку. 

Крила бабки веселкові 

І тоненькі, мов шовкові, 

Довгий хвіст, великі очі. 

Сіла і мені стрекоче. 

Крильцями собі махнула 

І межи квітки пірнула... 

Я доїв свою канапку, 

На цій згадці ставлю крапку. 

Т.В., 11.09.2024