ЖИТТЯ — ІЛЮЗІЯ

Життя — ілюзія суцільна!

Усе — уява і обман.

Людина в виборі не вільна...

Для неї вже готовий план...

Нема ні розкошів, ні злиднів...

Ні слави, честі за буття...

Нема ні добрих, ні злих днів...

Це — тільки світосприйняття...

Лише здається, що ми, люди,

Творимо все на цій Землі.

А ми навіть були не всюди...

Ми праху горсточки малі...

Багатство маєш? Це — омана.

Славу, повагу, визнання?

Життя свого навіть не маєш —

Прийшло й піде у забуття...

Лише єдина правда в світі:

Усім готовано кінець.

І Богові нема різниці:

З лавру чи з терну твій вінець.

(с) Тименюк В. А., 16.01.2021



ВАРТО З РОЗУМОМ ДРУЖИТЬ

 ВАРТО З РОЗУМОМ ДРУЖИТЬ

Чи можна щось сказати тій людині,

Якої з нами більше вже нема?

Напевно, треба говорити нині,

Бо завтра відповідь буде німа.

Чи можна з'ясувать стосунки завтра,

Продумавши усі свої слова?

Мабуть, коли в очах палає ватра,

Не зовсім правильно працює голова.

Чи правильно відмолювать гріхи постійно,

Й чи нещодня по-новому грішить?

Може, людина буде духом сильна,

Як, ставши праведною, так лиш буде жить.

Чи треба рятувать суспільство,

Яке все більше потопає у брехні?

Певно, щось змінить — безумство,

Бо можна згинуть у важкій борні!

Чи може хтось для нас зробити краще,

Чи знає, як нам ліпше буде жить?

Від сподівань на когось тільки важче.

Тож, варто з своїм розумом дружить.

(с) Тименюк В. А., 7.01.2021

СИВІЮТЬ ТУМАНИ

 СИВІЮТЬ ТУМАНИ

Сивіють тумани,

Як скроні з роками,

Мандрують за нами,

Пливуть манівцями...

У них, в житті наче,

Вперед не побачиш.

Поглянеш за плечі —

Самі порожнечі...

Туманом ступаєш —

Коліна збиваєш.

Про біль забуваєш,

Крокуючи, йдеш...

Сивіють тумани,

Як коси у мами...

Блукають із нами

Ці сиві тумани...

(с) Тименюк В. А., 6.01.2021

СЛІПІШІ ЗА СЛІПЦІВ

 СЛІПІШІ ЗА СЛІПЦІВ

Коли нам кажуть вірить в чудо

Або в солодкую брехню,

То ми повірим. А це ж згуба — 

Вірить у всяку маячню.

Ми правді вірити не хочем.

Це викликає заздрість, гнів...

Як істина відкриє очі,

Стаєм сліпіші за сліпців...

(с) Тименюк В. А., 02.01.2021

П'ЯТЬ СТИХІЙ

 П'ЯТЬ СТИХІЙ

Коли вода тече собі рікою,

Вона поволі руйнує береги.

Цілі міста, із греблею слабкою,

Раптово можуть кануть у віки.

Вітер нестримний могутньою рукою

Трощить дерева, будинки і мости.

Гаряче полум'я згубою їдкою

Перетворить у пустелі всі ліси.

Земля, мов нестабільний балансир,

То затрясеться, то зсунеться раптово,

То вибухне вулкановий пузир, Дихаючи грізно й вогняно-лілово.

Невихований стане егоїстом.

В його очах жадоба, в серці злість.

Його душа буде з відсутнім змістом:

Не вироблять, не доглядать, а їсть.

Та варто лиш приборкати стихії,

Пустити їх в потрібнеє русло,

В пригоді стануть енергії лихії,

Ту темну силу направлять в ремесло!

(с) Тименюк В. А., 2.01.2021



ЗМІШАЛИСЬ ПОРИ РОКУ

ЗМІШАЛИСЬ ПОРИ РОКУ

Було колись все зрозуміло:
Весна пробуджувала цвіт,
І літо щедро зеленіло,
Злітав листок в осінній літ...

Тепер змішались пори року.
І тут ніяк не розбереш:
Чи це — зима, чи це — ще осінь,
Чи вже весна, чи літо все ж?

Це не зима — осінь триває:
Якась суцільная моква,
Снігу досі ще немає,
Навкруг туманная імла.

У Новоріччя дощ періщить,
Він лляє, наче із відра.
У квітні сніг, і вітер свище.
У жовтні літняя жара.

Коли плоди вже достигають,
Не дивний і осінній цвіт.
Коли городини зростають,
Мороз дарує свій привіт.

Були природні механізми
Нормальні, як і мало буть.
Сьогодні маєм катаклізми
Такі, як і людини суть!

(с) Тименюк В. А., 1.01.2021