Тернистий шлях
Хто пробирався через терни
До заповітної мети,
Той вдруге не піде навмисно,
Аби ще раз той шлях пройти.
Хто вже подряпався у терні,
І колючки під шкірою печуть,
Той відчуватиме напевне
Весь біль за пройдену ту путь.
Хто скуштував тих ягід, синіх,
Той пам'ятатиме завжди
Солодко-кислий смак і терпкість,
Що в трубку скручує язик.
Підносить доля подарунки
Лиш тим, хто вперто — до мети,
Хто їх приймає і цінує,
Хто може їх ще й берегти.
Промайнуло літо,
А хотілося ще
Липового цвіту,
А не хризантем.
Сонячнеє світло,
Що вже не пече,
Стукає у вікна,
Наче літньо іще.
Небо ледь помітно
Сльозиться дощем,
Кру-кру журавлиний
В теплі краї — ключем.
Промайнуло літо,
А хотілося ще
Липового цвіту,
А не хризантем...
Вже скоро осінь, дуже скоро!
Ластівочки на проводах
Сидять і радяться довкола,
Летіти їм далекий шлях.
А переліт — то небезпека.
Бо що не трапиться в путі:
Чи дощ, чи вітер, сильна спека —
Їм треба все перемогти.
А край їх милий, любий, рідний
"Бувай" гойдає жовтіючим листком,
У післязим'я неодмінно
Зустріне весняним теплом.
